Скульптор Віталій Рожик: Я шукаю образ, який уже закладений у камені…

У Житомирському державному університеті ім. І. Франка фотовиставка «Дня», яка була відкрита у грудні, потрапила у символічне товариство скульптур: Папи Римського Івана Павла ІІ, Тараса Шевченка, композитора Павла Чубинського, боксера Віталія Кличка, а ще лева в задумливій позі… Виявилось, що гіпсові скульптури подарував митець із Коростишева Віталій Рожик. Інтер’єр вийшов напрочуд гармонійний, отже, виникла ідея познайомитись із творцем скульптурних зображень…

У дворі невеликого каменеобробного підприємства у Коростишеві (це сімейний бізнес пана Віталія та його дружини) – цілий сад фігур із каменя та гіпсу. Є і кам’яний «Замислений лев», якого скульптор не хоче продавати, а береже для виставок. А на стінах цеху галерея гіпсових облич персонажів різних часів (більше сотні зображень, у тому числі оголені, але до пристойних меж, кам’яні брати Клички, а поруч фігури, призначені для надгробних пам’ятників). Своєю справою Віталій Рожик займається з 15-ти років – з того часу, коли почав навчання в Головинському профтехучилищі на майстра каменеобробки. Науку скульптури удосконалював у народного художника з Житомира Василя Фещенка. Скільки всього робіт створено за кілька десятиріч праці, Віталій точно не знає сам, мабуть, десь більше півтисячі. Буквально за кілька днів до нашої розмови Указом Президента України Віктора Ющенка «за вагомий особистий в внесок в збереження історичної спадщини українського народу, активну участь у створенні монументу «Україна молиться за душі загиблих» у місті Суомуссалмі, Фінляндська Республіка», пану Рожику було присвоєно почесне звання «Заслуженого художника України».

— Розмаїття створених вами образів вражає. А є улюблені теми, сюжети, герої?

— Я в основному роблю портрети, а найбільше мене приваблює садово-паркова скульптура. Зробив виставку у Коростишеві і готую тут же на другу чи третю неділю вересня ще одну. Улюблені образи – звірі, люди… Багато робіт народжується, коли я стою перед брилою каміння і в ній шукаю образ, який вже Господом закладений. Я тільки деякі частини відсікаю. З недавніх витворів відзначу скульптуру братів Кличків – я їх люблю як найвеличніших спортсменів, як українців, як людей.

— Скульптура «Замислений лев» мимоволі викликає асоціації із знаменитою скульптурою Огюста Родена «Мислитель»…

— Я про це подумав після того, як вже зробив свого «Лева». Знав, що у Родена є такий образ. Але мені хотілося показати, що не тільки людина замислюється над своїм життям, але й цар звірів може перейматися тим, як зараз знищується природа, задумуватися, що з нами буде. Це іронія звіра доброго, він зовсім не схожий на лева, який ніби повинен шкірити зуби. Він роздумує над тим, скільки нам залишилося жити на планеті Земля.

— Ви подарували скульптури для вищого навчального закладу. Чи зможуть вони сприяти вихованню студентства?

— Згадаймо кожну з цих скульптур. Папа Римський Іоанн Павло ІІ був одним із світочів нашої планети, який закликав всіх людей до об’єднання, до любові. Віталій і Володимир Клички – це українські світочі, по кому узнають нині нашу країну. Тарас Шевченко – по ньому теж знають, що є така країна. Оскільки людство багато в чому до цього часу Україну сприймає як Росію – від таких титанів починають розуміти, що тут є великі люди, є країна. Павло Чубинський написав наш гімн, який проголошує, що «не вмерла України ні слава, ні воля»…

— Ви є автором пам’ятника воїнам 44-ї стрілецької дивізії, сформованої для участі у радянсько-фінській війні 1939—1940 років в основному з резервістів Житомирської області, які майже всі загинули у Фінляндії…

— Мій знайомий підприємець з Коростишева, Леонід Костюк, у якого дід загинув в тій війні, створив благодійну організацію «Пам’ять» і почав збирати кошти, щоб поставити там достойний пам’ятник. Я ж створив скульптуру Покрови Божої Матері, яку і запропонував. За участю Житомирської облдержадміністрації, з допомогою її голови Юрія Забєли пам’ятник на спеціальній платформі доставили до Фінляндії. То є символ заступниці українського війська, на граніті висічено: «Україна молиться за душі загиблих». Фінляндія влаштувала для загарбників (бо ж радянське військо для них таким було) цілий меморіал. Там є поле, на яке принесено 18 тисяч каменів, кожен з яких символізує нашого загиблого співвітчизника…

— Чи задумувались ви над тим, до якого художнього напрямку можна віднести вашу творчість?

— Я би назвав його так – романтичний інтуїтивний реалізм. Я не знаю, звідки до мене приходять образи, звідки з’являються. Я це сприймаю чисто інтуїтивно. Проте, коли є конкретне замовлення, то зрозуміло, що потрібно. І то це робиться під якимось впливом з високих сфер.

— Ваші роботи відомі не тільки в Україні, а й за кордоном. Де, крім Італії та Фінляндії, ще є ваші роботи?

— В Німеччині, Польщі, Латвії, Австрії, Казахстані, Молдові (Придністров’ї), всіх і не пригадаю. Зараз працюю над масштабною скульптурою Великого князя Київського Володимира для Білогородки (Київської області), яку замовила сільська рада. До травня має бути готова.

Валерій Костюкевич
День, 3 лютого 2010 року