HENINEN.NETRAATTEEN PORTTISuomiEnglishНовостиИнформация о проектеПантеон памятиЭкспедицияМедиаПрессаСсылкиГостевая книгаХроника боевФотоархивДокументыВойна и судьбыПамять и законСотрудничество музеевТуризм
Напередодні суворих випробувань

30 листопада 1939 року, о 8.00 годині ранку, війська Ленінградського військового округу перейшли радянсько-фінський кордон. Розпочалася кровопролитна сутичка радянських і фінських військ в суворих кліматичних умовах, коли морози доходили до — 40–450 С.

Перші ж бойові сутички радянських і фінських військових формувань у грудні 1939 року на Карельському перешийку при зміцненій лінії оборони супротивника, мінних полях, лісових завалах, сильно пересіченій місцевості, в люті морози показали, що хибне психологічне «шапкозакидательство», яке витало серед населення та військ, робить завдання з подолання лінії Манергейма дуже важким та буде оплачено великою кров’ю і серйозними політичними втратами.

Наявних підготовлених військ у Ленінградському військовому окрузі (з 7-го січня 1940 року — Північно-Західний фронт) було явно недостатньо. Вимагалося термінове подання додаткових сил і засобів за рахунок східних та південних військових округів держави.

У фінляндській операції був задіяний призовний контингент Житомирської області, конкретно міста і району Новограда-Волинського. Ось перечень частин та з’єднань, які опинилися в зоні бойових дій на фінляндському фронті з грудня 1939 року до березня 1940 року:

1) 44-а Київська Червонопрапорна стрілецька дивізія ім. Щорса: стрілецькі полки — 25-й, 146-й Богунський, 305-й Донецький, 179-й гаубичний артилерійський полк, 122-й легкий артилерійський полк, 312-й бронебатальйон.

2) 45-а стрілецька дивізія КОВО (Київського Особого військового округу) другого формування, сформована в Новограді-Волинському.

У грудні 1939 року 44-а дивізія в повному складі була перекинута залізницею із Тернополя, де на той час дислокувалася, у Східну Карелію, на ст. Кемь. У складі 9-ї армії, разом зі 163-ю стрілецькою дивізією брала участь у наступальній операції в напрямку міста Суомуссалмі. «Жахлива темрява Приполяр’я, де зимовий час перетворюється в саму суцільну млу без ранку і вечора, позбавила багатьох червоноармійців, що приїхали з України, розуму. А краса північного сяйва сприймалась ними як зловісні примарні вогні».

Становище підсилювала повна непідготовленість 44-ї дивізії до ведення бойових дій в умовах суворої зими. На північ дивізія була перекинута, не маючи кожухів, валянок, рукавиць.

Дивізійним та армійським командуванням 9-ї армії були допущені серйозні прорахунки у бойових діях. Військовий контингент чисельністю біля 17 тисяч осіб опинився в оточенні фінів. Дивізія у боях 6–7 січня 1940 року втратила 70% особового складу, біля 1200 бійців і командирів опинилися у полоні, велика кількість бійців обморозилася.

Загалом радянські війська під Суомуссалмі втратили біля 23 тисяч осіб. Фінські війська — біля 800 військових.

11 січня 1940 року відбувся суд під відкритим небом протягом 50 хвилин. Командир 44-ї стрілецької дивізії комбріг А.І.Віноградов, начальник штабу полковник А.І.Волков, начальник політвідділу полковий комісар І.Т.Пахоменко засуджені до вищої міри покарання. Вирок приведений до виконання негайно — засуджені були розстріляні взводом червоноармійців.

Решта 44-ї стрілецької дивізії була виведена із фронтової зони. Командири, які залишилися в живих, пройшли ретельне «чищення».

Люди, призвані на військову службу у Новограді-Волинському у вересні 1939 року для поповнення 45-ї стрілецької дивізії до штатів військового часу, після закінчення походу на Західну Україну додому, в Новоград-Волинський, демобілізовані не були.

Згідно з розпорядженням Генерального штабу, на 45-ту стрілецьку дивізію було покладено завдання терміново сформувати два запасних батальйони (43 і 45) за рахунок резервного особового складу та відправити їх у розпорядження командування Ленінградського військового округу (на Карельський перешийок). Директива Генштабу була виконана: два запасних батальйони були швидко сформовані (в основному за рахунок наших земляків, які чекали відправлення додому) та відправлені за призначенням.

Незабаром надійшло чергове розпорядження Генштабу: терміново сфор-мувати ще два запасних батальйони (67 і 68) та відправити у розпоряд-ження командування Північно-Західного фронту, яке було негайно виконано (в основному за рахунок решти призовників із запасу Новоград-Волин-ського, Ярунського, Городницького та інших сусідніх військкоматів). Загалом із 45-ї стрілецької дивізії відправлено декілька тисяч осіб. Додому з лінії Манергейма повернулись лічені одиниці.

Два новоград-волинці удостоєні звання Героя Радянського Союзу за дії під час радянсько-фінської війни. Це — Юрій Миколайович Горбко та Степан Іванович Полянський. На військовому кладовищі Новограда-Волинського похований ще один герой російсько-фінської війни — Федір Якимович Ліпаткін, який загинув вже після Великої Вітчизняної війни — у 1952 році при виконанні службових обов’язків.

Ю.М.Горбко народився у м. Новограді-Волинському, під час війни був командиром 2-й ескадрильї 50-го швидкісного бомбардувального авіаполку ВПС 7-ї армії Північно-Західного фронту. До січня 1940 р. здійснив 52 бойових вильоти. Нагороджений медаллю «За відвагу». 21 березня 1940 року йому вручений орден Леніна та медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу за № 255. Командир авіаційної ескадрильї майор Ю.М.Горбко у серпні 1941 р. призначений командиром 24-го бомбардувального авіаполку. Літав на пікіруючому бомбардувальнику ПЕ-2. У лютому 1942 р. йому присвоєно військове звання підполковник. Загинув під час повітряного бою в травні 1942 року у районі російського міста Ізюм.

С.І.Полянський народився у селі Майстрів нині Новоград-Волинського району. Під час радянсько-фінської війни — лейтенант, командир роти 233-го стрілецького полку 97-ї стрілецької дивізії 23-ї армії. За мужність і відвагу під час штурму фінської ДВТ йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» за № 458. Під час Великої Вітчизняної війни воював на Південно-Західному та Степовому фронтах. Командував 458-м стрілецьким полком 111-ї стрілецької дивізії. Помер від важких поранень, отриманих під час боїв за визволення Харкова, у вересні 1943 року.

Ф.Я.Ліпаткін у боях радянсько-фінської війни був червоноармійцем. Під час повернення із розвідки виконував обов’язки командира роти 136-го стрілецького полку (97-а стрілецька дивізія, 13-а армія), вміло і героїчно діяв в оточенні ворога у нерівному бою. Йому звання Героя присвоєно у квітні 1940 року, за № 454. Велику Вітчизняну війну Ф. Я. Ліпаткін закінчив командиром танкової роти, після війни продовжував службу в армії.

Інші новоград-волинці і житомиряни — військові з числа запасних батальйонів №№ 43, 44, 67, 68, відправлених на Карельський перешийок, загалом близько п’яти тисяч осіб (у кожному батальйоні було 1200 осіб), на жаль, забуті.

Фінляндська війна протягом 105 днів (грудень 1939 — березень 1940) висвітлила довгий перелік негативних явищ у всіх структурах фронтових з’єднань і частин Радянської Армії у процесі бойових дій у виключно складних метеорологічних та рельєфних умовах.

Юхим Загривий, краєзнавець
Віртуальний музей міста Звягель, 2010 год

© Raatteen Portti, 2002–2004
© Karelian Institute for the Development of Education, 2002–2004
© Heninen.net, 2002–2017