В останній день листопада, сімдесят років тому, Радянський Союз розпочав одну з найкоротших, але й одну з найганебніших воєн у своїй історії – так звану Фінську, або Зимову. У безглуздій бойні від куль і тріскучих північних морозів за шмат чужої землі, яку Сталіну забаглося приєднати до своєї імперії, загинули десятки тисяч радянських солдатів, у тому числі і практично вся 44-та дивізія, сформована в основному із призовників Житомирської області.

На мороз – без кожухів і валянків

Повна її назва – Київська Червонопрапорна імені Щорса стрілецька дивізія.

Хоча Фінляндію називали союзником гітлерівської Німеччини, усе ж уряд цієї північної країни восени 1939-го, коли німецькі і радянські війська кинулися шматувати оточену Польщу, чітко заявив про свій нейтралітет. Після так званого німецько-радянського “параду переможців” у Бресті Сталін став гострити лижі на країни Балтії і Фінляндію. Зокрема, аби мати бодай формальний привід для агресії, Москва запропонувала фінам відсунути свій кордон подалі від Ленінграда, за те пропонуючи територію на сході Карелії. У Кремлі добре знали, що на такий обмін Фінляндія не погодиться, тому поспіхом готували військо для чергового “визвольного походу”. 26 листопада 1939 року СРСР направив Фінляндії ноту, звинувативши її в обстрілі радянського селища Майнила, через день розірвав з нею дипломатичні стосунки, а 30 листопада Червона армія перейшла фінський кордон.

Фінляндія готувалася до радянської агресії. На сопках, у скелях, в лісових хащах та біля доріг протягом десяти років, з 1929-го до 1939-го, були споруджені потужні залізобетонні вогняні точки, які входили у так звану “лінію Маннергейма” на Карельському перешийку. Кожна нагадувала маленьку фортецю, здатну витримати довготривалу облогу: окрім наземних споруд, були багатоповерхові підземні приміщення для особового складу. Вони були замасковані під валуни настільки вправно, що радянська розвідка так і не з’ясувала, де проходить лінія. До початку війни на головній оборонній смузі загальною довжиною 140 кілометрів, значна частина яких припадала на болота, озера і річки, було збудовано 210 вогняних точок. У перші дні війни на фронт, що розгорнувся у Східній Карелії, відправили і 44-ту дивізію – Київську Червонопрапорну імені Щорса. Разом з 163-ю стрілецькою дивізією щорсівців кинули в наступ на містечко Суомуссалмі. Наступ захлинувся. Ніч із 3 на 4 січня 1940 року була однією з найморозніших за весь час “Зимової війни” (до 45-50 градусів!), а бійці не мали ні кожухів, ні валянків, ні навіть рукавиць. Саме тоді фіни перейшли в контратаку й упродовж трьох діб, оточивши майже 50-тисячне угруповання 9-ї армії, вщент його розбили. 1200 солдатів і офіцерів опинились у полоні, дуже багато бійців обморозилися. Загалом радянські війська під Суомуссалмі втратили близько 23 тисяч бійців, фіни ж – усього 800 солдатів. Радянське командування стало шукати винних. Розправа не забарилася. 11 січня 1940 року протягом 50 хвилин відбувся суд. Командир 44-ї стрілецької дивізії Виноградов, начальник штабу Волков, начальник політвідділу полковий комісар Пахоменко засуджені до вищої міри покарання. Вирок виконаний негайно. Засуджені були розстріляні взводом червоноармійців. У березні 1940-го війна закінчилася. Фіни пішли на поступку і відсунули свій кордон від “колиски революції”. Та головне завдання Кремля приєднати до СРСР ще одну “республіку” ганебно провалилося.

«За душі полеглих»

Після війни на місці подій споруджено обеліск – з ініціативи товариства дружби Росії і Фінляндії за кошти російських та фінських організацій. Він був першим монументом загиблим червоноармійцям. На цоколі написано “Благодарная Россия – своим сыновьям”. А як же щодо синів інших народів, чиї кістки лягли у фінську землю? Україна змогла це зробити лише за часів незалежності – 1996 року. Саме тоді делегація міста Новоград-Волинський вперше відвідала Суомуссалмі й встановила на фінській землі хреста. Тоді ж у Посольстві України в Хельсінкі було підписано й Угоду про побратимські зв’язки між комуною Суомуссалмі та містом Новоград-Волинський. Чому Новоград-Волинський? Це місто 1939 року практично було базою 44-ї дивізії, крім того, Таращанський полк, що належав до її складу і поліг під Суомуссалмі, мав там постійне місце дислокації.

Угода поклала початок співпраці цих населених пунктів, а влітку цього року з ініціативи внука, загиблого у радянсько-фінській війні жителя міста Коростишів, голови благодійної організації “Пам’ять” Леоніда Костюка, за сприяння Житомирської облдержадміністрації та Посольства України у Фінляндській Республіці у місті Суомуссалмі було встановлено пам’ятник “Україна молиться за душі полеглих”.

У складі української делегації на урочистому відкритті меморіалу побував міський голова Новограда-Волинського Микола Боровець.

– Миколо Петровичу, що фіни говорять про Зимову війну?

– Подають її як велику свою патріотичну перемогу. Зокрема в Суомуссалмі тим подіям присвячено музей і меморіальний комплекс.

– Суомуссалмі – це, власне, сучасна, перша у світі екологічно чиста комуна, створена у 1867 році. Займає площу 5879 квадратних кілометрів, рідко населена (усього близько 9 тисяч мешканців). Саме містечко розташоване на березі озера Кианта-Ярви. Фінляндія – одна з найдорожчих (за рівнем цін) європейських країн, а середня заробітна плата становить близько трьох тисяч євро. Для порівняння, буханець хліба коштує 2,5 євро, пляшка води – 4 євро. Городів, садків я там ніде не бачив, зате є багато ягід, а гриби ростуть просто попід тротуарами, і ніхто їх не збирає. Дуже розвинуте лісове господарство, оленярство та рибні промисли. А також туристичний бізнес – сюди з усієї Європи та світу приїздять на полювання та риболовлю. Про Україну вони тільки знають, що в нас “чорна” родюча земля.

Микола Шмигін
Вісник, 29 листопада 2009 року