HENINEN.NETRAATTEEN PORTTISuomiEnglishНовостиИнформация о проектеПантеон памятиЭкспедицияМедиаПрессаСсылкиГостевая книгаХроника боевФотоархивДокументыВойна и судьбыПамять и законСотрудничество музеевТуризм
Уроки Зимової війни

30 листопада 1939 року величезна держава під назвою Радянський Союз напала на маленьку Фінляндську Республіку (Суомі), щоб окупувати, змінити суспільно-політичний лад і повністю підкорити. Та війна отримала назву Зимової (Talvisoto). Сьогодні, напередодні 75-річчя її початку, варто пригадати дещо. Тим більше, що новітня московська імперія демонструє себе спадкоємицею і продовжувачкою найгірших традицій імперії сталінської.

До 1809 року Фінляндія входила до складу Швеції. Після російсько-шведської війни 1808-1809 рр. (розв'язаної саме Росією) імперія загарбала Фінляндію. Тривалий час політика Романових щодо фінів являла своєрідний виняток порівняно з іншими неросійськими народами («інородцями»). Фінляндія мала своє (хоч і куценьке) законодавство, діяв сейм (практично лише номінально). А 1863 року Олександр II надав певні права фінській мові (для порівняння згадаймо хоча б Валуєвський циркуляр та Емський указ про заборону «неіснуючої» української мови). Такими подачками Росія прагнула запобігти прошведським настроям у фінському суспільстві та назавжди віддалити Фінляндію від Швеції. Але 1899 року Микола II цю політику різко змінив. Його маніфест скасовував усі автономні права фінів і проголошував «обрусєніє» Великого князівства Фінляндського. Русифікація розгорнулася в усіх сферах життя – економічній, культурній, релігійній тощо. У самій Фінляндії це було сприйнято як віроломство, адже при вступі на престол 1896 року новий імператор обіцяв поважати фінське внутрішнє законодавство. Дії Миколи II фіни називали державним переворотом.

1917 року після захоплення влади в Петрограді більшовиками Фінляндія проголосила державну незалежність і, зорганізувавши власні (переважно добровольчі) збройні сили, зуміла звільнитись від т. зв. «червоної гвардії». Згодом було ухвалено Конституцію, обрано президента. У 30-ті роки Фінляндія разом зі Швецією та Норвегією взяла курс на нейтралітет і позаблоковість.

Тим часом в СРСР багато впливових політиків не бажали сприймати Фінляндію як суверенну державу. Сталін не раз наголошував, що незалежність їй «було надано» і що Радянський Союз «терпить» цю незалежність «поки що». 1934 року Фінляндія та СРСР уклали угоду про мирне співіснування терміном на 10 років. Гарантія бодай тимчасового миру? Де там! Сталін міркував інакше.

Після пакту Молотова – Ріббентропа між Німеччиною та СРСР взаємини останнього з Фінляндією загострилися. Ще напруженішими стали вони, коли СРСР разом із Німеччиною знищили Польську державу, а Москва змусила країни Прибалтики підписати угоди «про взаємодопомогу» і розмістила свої військові контингенти на їхній території. У вересні-жовтні 1939-го радянські війська почали зосереджуватись на фінському кордоні, а генштаб Червоної армії заходився розробляти план війни. За цим планом вона мала тривати 12 діб і завершитись повним зайняттям усієї фінської території (свідчення маршала артилерії Воронова, який розраховував обсяги боєприпасів та іншого устаткування).

Немає змоги на невеликій газетній площі докладно розповісти про переговори, які передували початку війни. Скажу коротко. Почалися вони (офіційно) 12 жовтня 1939 року. Фінську делегацію очолював авторитетний політик Юго Паасиківі, з радянського боку їх вів особисто Сталін. Остаточні вимоги СРСР були такі: Аландські острови (раніше демілітаризовані за Тартуською угодою) мають бути укріплені й озброєні коштом Фінляндії, але під наглядом і керівництвом Москви; Фінляндія повинна віддати Радянському Союзу півострів Ганко у 30-річну оренду для розміщення там військових баз, а також (для цієї ж мети) кілька островів у Фінській затоці; віддати СРСР 2,5 тисячі квадратних кілометрів території на Карельському перешийку (промисловий район). Зі свого боку СРСР передає Фінляндії понад 5000 кв. км власної території (порожньої і нерозвиненої) на півночі Карелії. Умови нерівноправні, вони робили Фінляндію беззахисною у військовому плані. Тож відповідь її була в цілому негативна, а на зустрічні пропозиції СРСР не пристав. І другий, і третій раунди закінчилися нічим, і 13 листопада фінська делегація повернулася до Гельсінкі.

Негайно знайшовся «casus belli» – привід для війни. 26 листопада стався т. зв. «Майнільський інцидент». СРСР звинуватив Фінляндію в обстрілі своєї території, внаслідок чого загинули четверо радянських військовиків і дев’ятеро дістали поранення. Зіставлення задокументованих спостережень фінських прикордонників незаперечно довело, що вогонь вівся з радянської території. На пропозицію створити спільну комісію для розслідування інциденту Москва навіть не відповіла, а натомість оголосила, що більше не вважає себе зв'язаною умовами угоди про ненапад. 30 листопада о 8.00 за московським часом радянські війська розпочали бойові дії. Офіційно війну не було оголошено ніколи.

Радянська сторона переважала і чисельно (425 тисяч вояків проти 265 тисяч фінських), і озброєнням (варто сказати хоча б, що фіни не мали ні кулеметів великого калібру, ні БМП, ні танків, ні зенітних кулеметів, а у Червоної армії все це було). На один фінський літак припадало десять радянських. І за таких умов фіни зуміли не тільки врятувати свою Батьківщину від повного загарбання, а й дати добрячої прочуханки сталінській вояччині.

Не вдаючися (знов-таки за браком місця) до подробиць воєнних дій, скажу, що перший наступ Червоної армії (на Віїпурі та Рованіемі) не вдався. Радянська авіація бомбардувала Гельсінкі та інші фінські міста. Численні жертви серед цивільного населення спричинили виключення СРСР із Ліги Націй. Радянська ж преса ці жертви заперечувала.

1 грудня в дачному селищі Терійокі біля кордону було створено «народний уряд» на чолі з комінтернівським діячем Отто Куусіненом. А вже 3 грудня СРСР визнав цих маріонеток «єдиним законним урядом Фінляндії» і уклав з ним «договір про дружбу». Почалось і формування «фінської народної армії», основою якої стала радянська 106-та гірсько-стрілецька дивізія. А позаяк фінів, карелів, вепсів та іжорців у СРСР у потрібній кількості не було (мобілізували всіх із них, кого могли), то до «народної армії», яка мала стати опорою окупаційних сил, включили й росіян (усього чотири дивізії). Штаб корпусу очолив комбриг Романов, який відтоді став Райкасом, а політвідділ – Терешкін, який отримав прізвище Тервонен. Лише головкомом зробили справжнього фіна Аксела Анттілу – кадрового офіцера РСЧА, терміново повернутого з ГУЛАГу. Зазначу, що жоден із майже тисячі фінських воїнів, котрі потрапили у полон, не згодився вступити до «ФНА» – попри шалений (аж до катувань) тиск чекістів.

Із 7 грудня 1939 по 8 січня 1940 року точилися бойові дії біля селища Суомуссалмі, які й назву отримали Битва при Суомуссалмі. І в цій битві Червона армія зазнала поразки, яка мало вплинула на результат війни, але значно зміцнила бойовий дух фінів. Утім, після прориву лінії Маннергейма продовжувати війну Фінляндії стало смертельно небезпечно, незважаючи на дипломатичну підтримку Великої Британії та Франції. Тут варто нагадати, що ця лінія являла собою систему фортифікацій, збудованих у 1938-1940 роках на Карельському перешийку. Під час війни оборона тут трималася два місяці. А Карл Густав барон Маннергейм (1867-1951) був видатний фінський військовий та політичний діяч, у 1931-1939 голова ради оборони, з 1938 – маршал, у 1939-1940 та 1941-1944 рр. – головнокомандувач збройних сил Фінляндії, у 1944-1946 – президент. Біографія його дуже цікава і, можливо, колись буде нагода докладно розповісти про цю безумовно визначну, яскраву постать.

І ще одну сторінку Зимової війни не можу оминути. Дві радянські стрілецькі дивізії – 44-та і 70-та – комплектувалися в Україні. Перша потрапила в оточення і майже вся загинула, а ті, хто все ж вирвався з кільця, опинилися під військово-польовим судом. Командувачів було розстріляно. Вельми повчально для декого, що згодом фіни впорядкували могили загиблих радянських бійців і нині ретельно доглядають. У місті Суомуссалмі встановлено монумент воїнам 44-ї дивізії. У цілому число українців, загиблих у тій війні, оцінюється в 40 тисяч.

Радянсько-фінська війна тривала всього 105 днів. СРСР втратив понад 722 тисячі вбитими, пораненими та обмороженими. Фінляндія – понад 70 тисяч, у тому числі 50 тисяч поранених і зниклих безвісти. До радянського полону потрапило близько 1000 фінських воїнів, серед них лише 10 офіцерів; у фінському полоні опинилися до 6000 червоноармійців, у тому числі понад 300 командирів. За участь у цій війні 412 військовослужбовцям було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, поміж них відомі воєначальники С. Тимошенко, К. Мерецков, Г. Кулик, М.Кирпонос, Д. Лелюшенко та ін. Понад 50 тисяч радянських вояків отримали ордени та медалі.

12 березня 1940 року в Москві було підписано мирний договір. Фінляндія віддала Радянському Союзові півострів Ганко в оренду на 30 років. СРСР захопив увесь Карельський перешийок із містом Виборг. Виборзьку затоку з островами, західне та північне узбережжя Ладозького озера, півострів Рибальський на півночі, ще деякі території – всього 10 відсотків фінських земель.

Як відомо, Фінляндія після всіх отих подій стала союзником (певною мірою формальним) гітлерівської Німеччини. Радянських теренів не загарбувала, прагнула повернути втрачене в Зимовій війні. Після виходу з Другої світової 1944 року (в СРСР називають капітуляцією) фінські військові підрозділи воювали проти німців у Лапландії. По закінченні війни Фінляндія опинилась у сфері всебічного впливу СРСР, який (насамперед в економіці) не минув досі (тепер уже Росії). Сьогодні чимало громадян РФ володіють нерухомістю на сході Фінляндії, що спричиняє невдоволення фінів, адже самі вони не мають права придбати нерухомість у Росії. Є й побоювання, що нинішній імперський режим може зосередити земельну власність у руках своїх резидентів, зажадавши для них подвійного громадянства. І що далі? Та що завгодно! Он деякі російські ЗМІ розгорнули наклепницьку кампанію, заявляючи, нібито у Фінляндії влада силоміць забирає в тамтешніх «етнічних росіян» їхніх дітей і вміщує у сиротинці для «фінізації»; нібито має місце якесь переслідування за національною та релігійною ознакою. Насправді нічого подібного немає і не може бути. А є те, що Фінляндія в міру своїх можливостей висловлює підтримку Україні в її справедливій боротьбі проти московської агресії і промосковського бандитизму. Тож Москва невдоволена. І вже чути погрози (поки що завуальовані) силою повернути Фінляндію в лабети імперії. Не дивно, що в Гельсінкі заговорили про можливість у недалекому майбутньому переглянути статус нейтральної держави і подумати про вступ до НАТО...

На цьому завершую невеселі нотатки (хоча сказати ще багато чого хотілося б). Додам лиш ось що. Героїчна боротьба фінського народу 75 років тому надихає сьогодні тих, хто протистоїть сучасному російському імперіалізмові з його маніакальною жадобою загарбництва. Себто надихає нас, українців. Паралелі з минулим очевидні й незаперечні. Ворог той же – лютий, підступний, нещадний. І мета наша така ж, яка була у народу Фінляндії три чверті століття тому, – захистити, відстояти, врятувати Вітчизну і себе як європейську націю. Свята, благородна мета. І ми її досягнемо. Врахувавши, зокрема, уроки Зимової війни.

Сергій Скоробагатько
Сільські Вісті N 134, 28 ноября 2014 года

© Raatteen Portti, 2002–2004
© Karelian Institute for the Development of Education, 2002–2004
© Heninen.net, 2002–2017