«В угоду своим хозяевам, иностранным правительствам [Сталин исправил: «иностранным хозяевам"] они руководились не миром, а враждой [Сталин исправил: «не стремлением к миру, а чувством вражды к СССР"]. Переговоры тянулись бесплодно. Они были сорваны финляндскими провокаторами [Сталин дописал: «войны"]».

Це фрагмент чернетки передової статті газети Правда, яку в перші дні грудня 1939-го редагував господар Кремля власноруч. Можливо, навіть ще до провокації 26 листопада біля села Майніла, де радянська артилерія обстріляла свої ж позиції, і Москва звинуватила в цьому фінських прикордонників.

ерез чотири дні літаки з червоними зірками скинули на Гельсінкі 600 бомб, які вбили 91 жителя столиці. На вимогу Ліги Націй пояснити жорстокі авіанальоти В’ячеслав Молотов, очільник уряду Союзу, повідомив – то не бомби, а кошики з харчами. Їхні радянські літаки нібито скинули для нужденних пролетарів, які потерпали від голоду під гнітом буржуазії.

Фінські військовики та ополченці, не маючи достатньо зброї, аби зупинити радянські танки, почали виготовляти вогнепальну суміш. Жартували – оскільки Молотов кидає нам «обіди», то ми запрошуємо його на коктейль. Так він і народився – коктейль Молотова.

Повтори сталінських вихваток під час Зимової війни 1939−40 років у виконанні Путіна по пунктах:

1. Переговори з Фінляндією про добровільну передачу Гельсінкі своїх східних земель до складу СРСР тривали понад рік і зайшли в глухий кут. Відтак «единственной целью наших мероприятий [тобто, війни] является – обеспечение безопасности Советского Союза» (цитата з наведеної вище статті з Правди).

2. У Фінляндії «одно правительство кувыркается вслед за другим, тщетно цепляясь за своих иностранных покровителей и подстрекателей». Тому замість законної влади в Гельсінкі Сталін створив уряд на чолі з фінським комуністом Отто Куусіненом – у захопленому в перші дні війни містечку Теріокі. З ним вже 4 грудня Кремль уклав договір про взаємодопомогу та дружбу. Про угоду з Д/ЛНР за такою ж назвою Путін оголосив напередодні нинішнього етапу війни з Україною.

3. У повідомленнях, які готували спецслужби про настрої солдатів на фронті, можна прочитати такі перекази розмов бійців: «Червоноармієць Харитонов: «Ведучи боротьбу звільнення фінського народу, його ми бачили. За внутрішнім оздобленню будинків видно, що фінський народ жив багатше, краще за наших колгоспників. Навіщо заважати їхній самостійності? «Червоноармієць Куріцин: «Навіщо ми звільняємо фінів? Вони й так добре мешкають»».

4. У грудні радянські воєнкоми обманом намагалися відправити спортсменів-лижників на війну з Фінляндією. У спецповідомленні НКВС за січень 1940 року йдеться про 13 комсомольців зі Сталінської (нині Донецької) області, яким запропонували з'їздити «на всеукраїнські лижні змагання». Довідавшись про справжню мету їхнього «призову», спортсмени написали рапорти комбатові, в яких повідомили про брехню і відсутність військової підготовки.

5. Втрати Червоної армії з перших днів значно перевищили очікування. Відтак Андрій Жданов, керівник Ленінградського обкому та місткому партії, який координував крайні тили наступу, розпорядився: «Категорично забороняється повідомляти родичам загиблих військовослужбовців про загибель їхніх близьких. Грошові перекази [з дому] надсилати назад від імені загиблих».

За три місяці тієї війни Червона армія втратила 168 тисяч солдатів. Значна частина бійців просто замерла у люті морози. Хоча Фінляндія формально війну програла і поступилася своєю територією СРСР, в народі вона досі сприймається як перемога. Адже головна мета Москви полягала у захопленні всієї країни з менш як 4 млн населення. Про дух оборонців своєї свободи свідчить тодішній шлягер фінського шансон'є Матті Юрви.

Олег Шама
газета The New Voice of Ukraine, 1 березня 2022 року