| Полягли в снігах Суомі | |
|
До 65-річчя радянсько-фінської війни агентство “Книга пам’яті України” презентувало видання, де увічнено імена загиблих дев’яти тисяч українців. “А потім пішла ваша піхота. Вона йшла так густо, що всі кулі потрапляли в ціль. Cолдати по штабелях трупів піднімалися і з одними гвинтівками в повний зріст йшли далі в атаку на залізобетонні доти лінії Маннергейма. Наш унтер сказав, що ці росіяни надзвичайно хоробрі люди, але хтось там наверху, очевидно, не все продумав”. Ці спогади фінського кулеметника, учасника радянсько-фінської війни (вона тривала з 26 листопада 1939-го до 12 березня 1940-го), процитував академік, професор Національного університету імені Тараса Шевченка Віктор Король під час презентації видання “Полягли в снігах Суомі”. У ньому дев’ять тисяч імен українців, котрі загинули, щоб відсунути північний кордон СРСР якомога далі від Ленінграда. Нелегко було ентузіастам пошуково-видавничого агентства “Книга пам’яті України” знаходити інформацію про наших співвітчизників навіть тепер, через 65 років по війні. Адже в архівах України є лише епізодичні відомості, левова ж частка документації й досі засекречена, зберігається в Росії – у сховищах Міністерства оборони (в Подольську) та Військово-Морських сил (у Санкт-Петербурзі). Московська Федеральна служба безпеки поступово, неохоче оприлюднює документи, тож про ту війну стали забувати. Молодь переважно про неї не знає зовсім, бо жодного пам’ятника, бодай якогось знака, меморіальної дошки в пам’ять про ту подію на теренах нашої країни не знайдете. А ось фіни шанують бойову звитягу своїх колишніх ворогів: доглядають за братською могилою, в якій поховано майже вісім тисяч червоноармійців. Неподалік міста Важинвари височить монумент на честь 44-ї Київської стрілецької дивізії імені Щорса, бійці якої майже всі загинули, коли виходили з оточення. За історичними мірками, ця війна вважається загарбницькою. — Згадану акцію радянські ідеологи трактували як таку, що спрямована на охорону наших кордонів,— розмірковує доктор історичних наук, керівник відділу Другої світової війни Інституту історії України Національної академії наук Олександр Лисенко.— З політичної точки зору СРСР, той збройний напад був виправданим. Приміром, як нинішнє вторгнення Америки до Іраку. Утім, солдати й офіцери не думають про політичні аспекти, вони виконують накази. З цієї війни, за офіційними даними, не повернулися додому 126 875 бійців. Ще 264 908 солдат були поранені, обморожені та обгорілі. Ентузіасти повернули з небуття імена 40 тисяч українців. А скільки невідомих, навіки “заснулих” на 40-градусному морозі, а інвалідів, які після фінського полону потрапили в ГУЛАГ… Керівник агентства “Книга пам’яті України” Роман Вишневський розповів, що це вже другий том з циклу про наших земляків, котрі знайшли смерть під час закордонних конфліктів. У першому – “Загиблі на чужині” – йдеться про події на Китайській Східній залізниці 1929-го, в Іспанії 1936—1939-го, на озері Хасан 1938-го та річці Халхін-Гол 1939-го, а також у Кореї 1950—1953-х, у Африці 1962—1979-х, на Близькому й Середньому Сході 1956—1982-го… У третьому збірнику, який має вийти в квітні, увічнять імена ще майже 15 тисяч полеглих у “зимовій” війні. З четвертої книги зможемо дізнатися про воїнів миротворчих сил ООН, яких “вантажем-200” доставляли з Афганістану, Косова, Герцеговини, Лівану, Іраку. Заслужений працівник культури, голова ради клубу “Пошук”, учасник війни, полковник у відставці Георгій Ясєв представив брошурку “Пошуково-меморіальна діяльність в Україні”. Це щось на кшталт методичного підручника-підказки, як розшукувати братські могили, вести облік останків, увічнювати пам’ять про полеглих. Адже й сьогодні до агенції надходять пачки листів з проханням допомогти знайти відомості про дідуся, бабусю, батька… Під час розмови з’явилася ще одна ідея: оприлюднити імена вояків ОУН—УПА. Примирити мертвих, які боролися за Україну – кожен на своєму місці. Заради живих. Галина ГАЄВСЬКА |